Анонс | Новини | Монастирі Києва | Храми Києва | Фотогалерея | Карта сайта
Укр | Рус
Яндекс.Метрика

Рекомендуємо

Image
Image Монастыри и храмы Киева
Монастыри и храмы УПЦ
Image
Украинский хостинг, сайт бесплатно, раскрутка сайта бесплатно. Киевские Митрополиты

 
Різдва Пресвятої Богородиці чоловічий монастир (в урочищі «Церковщина»)
Адреса: Київ-26, Дніпропетровське шосе, Хутір «Вільний», монастир.
Телефон: (044) 221-81-23
Благочиніє: Монастирське благочиння

Проїзд:

Від метро «Видубичі» маршрутки № 735, 309, 310.
Новообухівська траса на півдороги до с. Лісники зуп. Хутір «Вільний»

Історія монастиря:

Православний монастир в київському урочищі «Церковщина» був заснований на стику XI — XII вв. на місці, де іноді усамітнювався у Великий пост один із засновників Києво-Печерської Лаври — прп. Феодосій Печерський. Монастир в «Церковщині» називався Гнилецьким і у своєму розвитку повторив історію Лаври: спочатку існував в печерах, а з часом був частково перенесений на поверхню, де спорудили кам’яну церкву. Є підстави вважати, що у Гнилецькому монастирі починав свій чернечий шлях прп. Герасим Вологодський — місіонер Російської Півночі в XII ст. Після монгольських набігів на Київ, Гнилецький монастир довго нагадував об себе гирлами печер і руїнами церкви, яку стали називати Церковищем, — звідси і топонім «Церковщина». Працями свт. Інокентія Херсонського (Борисова) — коли архіпастир ще служив в Києві — вхід в печери був облаштований в 1835 р. для відвідування паломниками, а на початку ХХ ст. в «Церковщині» був створений «Скит Пречистої».

Весною 1832 р. настоятель Києво-Братської обителі архімандрит Інокентій (Борисов, майбутній Святитель Херсонський, +1857), гуляючи по околицях монастирської дачі біля села Пірогово (у 14 км на південь від центру Києва), виявив в урочищі «Гадючий лог» покинуті підземелля. Вони нагадували собою печери Києво-Печерської Лаври, яка з моменту її основи (1051) була підземним монастирем, але опісля декілька років перемістилася на поверхню і надалі використовувала покопані ченцями підземелля як чернече кладовище і місце самітництва окремих подвижників. Проте, у відмінність від лаврських печер, укріплених і прикрашених в XVII, — початку XX вв. у зв’язку з приліченням похоронених в них подвижників до лиця святих, підземелля Гадючої балки зберегли первинний аскетичний вид. В цьому відношенні печери під Пироговому були дуже повчальним пам’ятником церковної історії. Бажаючи покласти край запустінню святині і зробити її доступною для огляду, свт. Інокентій почав клопотати про передачу Гадючого лога з казенного відомства у ведення Братського монастиря, яка і відбулася в 1833 р. Після цього в урочищі був влаштований хутір Братської обителі, а в 1835 р. відкрилися для відвідування печери. Паломники могли побачити в них підземну церкву з унікальним грунтовим чотирьохколонним навісом-ківорієм над престолом, чернечі келії з лежанками і вирізаними на стінах хрестами.

Облаштовувавши урочище, св. Інокентій дізнався, що тутешні печери згадуються в «Києво-Печерському Патерику» — збірці житій перших подвижників Києво-Печерської Лаври. Згідно «Патерику», один із засновників і перших настоятелів обителі прп. Феодосій (+1074) усамітнювався іноді від керованої ним чернечій братії в деяку таємну печеру біля одного з сіл, що належали Лаврі. У примітках до першого друкованого видання «Патерика» (1635) сказано, що печера ця знаходилася «в Лісниках, де Глинецький був монастир». Старший сучасник ст. Інокентія митрополит Київський Євгеній (Болховітінов; +1837) у своєму «Описі Києво-Печерської Лаври» (1826) стверджував, що Глинецька обитель була заснована вже після кончини прп. Феодосія. Враховуючи розташування поблизу Гадючого лога села Лісників, місцеві перекази про існування у минулому в урочище монастиря і наявність біля печер залишків якоїсь кам’яної будови, що уславилися в народі Церковищем, свт. Інокентій припустив, що в примітках до «Патерику» малася на увазі саме Гадючий лог. Цю гіпотезу настоятель Братської обителі висловив своєму другу Михайлу Максимовичу — видатному історикові і першому ректорові Київського Університету. У 1840 р. М. Максимович виявив документи XVI — XVIII вв., що свідчили про правоту свт. Інокентія. З’ясувалося, що, по-перше, у минулому Гадючий лог називалася Гнильцем або Гнилеччиною, по-друге, колись в урочищі дійсно розташовувався монастир, що вже припинив існування на початоку XVI ст., і по-третє, виявлені свт. Інокентієм печери були більш-менш відомі киянам і раніше. Намагаючись заповнити пропуски в історії Глинецкої (Гнилецкої) обителі, М. Максимович припустив, що монастир виник на рубежі XI — XII вв. і розвивався подібно до Лаври, тобто спочатку був печерним, але ще до монгольського розорення Києва (1240) став наземним, продовжуючи використовувати свої підземелля як чернече кладовище і житло найбільш строгих подвижників, а запустів внаслідок монгольських нападів на Київщину XIII — XV вв. Хоча конкретна вказівка місця самоти св. Феодосія з’явилося в «Патерику» тільки в XVII ст., учений вважав, що відомості про подвиги преподобного в Гнилеччині є достовірними, запозиченими з усного лаврського переказу або якого-небудь втраченого древнього рукопису. Подальші дослідження письмових джерел привели до нових відкриттів. Так, в 1861 р. свт. Філарет (Гумилевський; +1866), архієпископ Чернігівський, висунув цілком обґрунтовану гіпотезу про те, що Гнилецька обитель була місцем постриження прп. Герасима Вологодського, який близько 1147 р. пішов з Києва на Північ Русі (найімовірніше — для місіонерських праць) і, заснувавши в м. Вологді Свято-Троїцький Кайсарів монастир (не зберігся), помер в 1178 р.

У 1900 р. почалося відродження Гнилецької обителі у вигляді скиту Києво-Братського монастиря. До тому часу за урочищем Гадючий лог остаточно закріпилося ім’я Церковщини, подія ось вищезгаданих руїн при печерах. А відновлювану обитель офіційно назвали «Скитом Пречистої» (тобто, Пречистою), так як, древній монастир в документах XVI ст. іменувався «Святе Пречисте Гнилецьким». У 1902 р., коли на Церковищі була добудована нова церква в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці (знищена за радянських часів), а поруч — житловий корпус, у Скиту поселили декількох братій, а начальником обителі призначили ієромонаха Мануїла (згодом схиігумена Серафима; +1920) — одного з кращих учнів прп. Іони Київського (+1902). Поклавши надії на Господа і самовіддано працюючи, ченці Скиту мужньо зазнали поневіряння перших років служіння в Церковщині і зробили її процвітаючою в усіх відношеннях. Старанними молитовниками за братію Церковщини були, ще до своєї кончини, прп. Варнава Гефсиманський (+1906) і св. прав. Іоанн Кронштадтський (+1908). Своє особливе молитовне предстательство перед Богом про «Скит Пречистої» засвідчили, являючись ієромонахові Мануїлу у видіннях, прпп. Серафим Саровський (+1833) і Іона Київський.

Проста і охайна зовні, господарський улаштована, строга у внутрішньому житті, привітна до гостей обитель вела освітню, місіонерську і добродійну діяльність і прославилася на усю Російську імперію. На момент революції 1917 р. Скит мав біля 150 насельників, два подвір’я — в південно-західному передмісті Києва Демієвці і біля Києво-Печерської Лаври, два автономні відділення в м. Умані (знаходився тоді у складі Київської губернії, нині — райцентр Черкаської області), опікав в центрі Києва каплицю в ім’я Ікони Божої Матері «Нечаяна Радість» (на вул. Великій Житомирській) і пам’ятник Хрещенню Русі («Колонна Магдебурзького права» на берегу Дніпра). У 1918 р. «Скит Пречистої» був відокремлений від Києво-Братської обителі і перетворений в самостійний монастир.

Печери Церковщини, раніше напівзавалені, трудами братії Скиту були повністю розчищені і частково укріплені. Підземний храм при цьому розширили, обложили цеглиною, обштукатурили, спорудили в нім кам’яні іконостас і надпрестольний ківорій (останній — замість грунтового) і освятили в 1905 р. в ім’я прп. Феодосія Печерського. Незважаючи на втрату первинного виду, перетворена церква була по-своєму унікальна в плані архітектури. З 1907 р. почалося будівництво над входом в печери Свято-Миколаївського храму з пріделами прпп. Антонія Печерського (+1073) і Серафима Саровского на другому поверсі. До 1917 р. був зведений, проте, лише корабель церковної будівлі.

Під час цивільної смути 1917–1920 рр. Церковщина стала притулком для багатьох гнаних християн. Так, в 1919 р. тут ховалися від більшовиків князі Володимир і Микола Жевахови — родичі свт. Іоасафа Білгородського (+1754), з яких перший був раніше помічником київського генерал-губернатора (у 1924 р. прийняв чернецтво з ім’ям Іоасафа, а в 1937 р., перебуваючи в архієрейському сані, став священномучеником), другий — заступником («товаришем») обер-прокурора Святійшого Синоду Російської Православної Церкви (у 1919 р. емігрував, +1938).

З 1922 р. в Церковщині поряд з монастирем розмістилася колонія малолітніх злочинців, яка поступово витіснила ченців з урочища. Під час нацистської окупації Києва (1941–1943) богослужіння в Церковщині поновилися, але на рубежі 40-50-х рр. XX ст. були знову припинені за наполяганням органів радянської влади. Згодом в урочищі розташовувалися лікарня, будинок відпочинку, а з початку 70-х рр. — санаторій МВС України «Хутір Вільний».

У 1980 р. археологами були досліджені фундаменти староруського кам’яного храму рубежу XII — XIII вв. — на місці знищеної церкви Різдва Пресвятої Богородиці 1900–1902 рр. В 1990 р. співробітники відділу «Київ підземний» Музею історії м. Києва почали в печерах археологічні розкопки. Цієї експедиції посприяли, на різних етапах, санаторій «Хутір Вільний», Свята Успенська Києво-Печерська Лавра, Іонинський Свято-Троїцький монастир, Києво-Голосіївська пустинь.

27 серпня 1999 р. в день пам’яті перенесення мощів преподобного Феодосія Печерського була здійснена перша Літургія в печерному храмі. З того часу братія Голосіївської обителі почали здійснювати богослужіння в печерному храмі прп. Феодосія Печерського і спільно з Музеєм охороняти печери від проникнення вандалів в печери. У 2001 р. — в 900-річчя основи Гнилецького монастиря і 100-річчя створення «Скиту Пречистої» — МВС України передало Голосіївської пустелі один з корпусів санаторію «Хутір Вільний», а саме — будівля недобудованого на початку ХХ ст. Свято-миколаївського храму. У келіях при храмі оселилися ченці, і Церковщина стала скитом Голосіївської пустелі.

У 2003–2005 рр., трудами братії на чолі із скитоначальником ігуменом Тихоном (Софійчуком), прихожан і благодійників, Свято-Миколаївський храм набув церковного архітектурного завершення. 30 грудня 2005 року Свято-Миколаївський храм і печерний храм на честь прп. Феодосія Печерського були освячені Блаженнішим Володимиром митрополитом Київським і Високопреосвященнішим владикою Павлом. Так, століття опісля, збулося чудове пророцтво про цей храм. Ще в 1914 р. о. Мануїл говорив, вказуючи на місце будівництва Свято-Миколаївського храму: «Ніколи я не представляв собі, щоб на цьому місці був храм, але мне пророчо сказав про це дідусь уставника нашого лівого кліроса, брата Феодосія, он же батько нашого пасічника Петра, старець Палагута. Людина геть була дуже благочестива і щорічно присилав нам по 60–100 пудів хліба, хоча свого і не мав, а збирав по крупинці зі світу. Перед освяченням печерного храму на честь преподобного Феодосія я посилав йому запрошення приїхати до нас і разом з нами розділити нашу велику радість. Частково по хворобі, частково і за другими обставинами, он приїхати не міг до призначеного дня. Коли ж приїхав, то із сльозами говорив геть мне: «В ніч після освячення у вас храму преподобного Феодосія (у 1905 р. — ред.) я бачив уві сні таке бачення: бачу я, на печерний храм збираються з усіх боків світлоносні юнаки, і в кожного з них спис в руках, а на списах по яскравій зірці, і зірки ці одна від іншої, як говорив св. апостол Павло, «разнствуют в славі своїй». Я дивився на них, не розумів, що б це означало. Дивлюся: біля джерела стоїть преподобний Феодосій Печерський і з ним старець Іона. Я підійшов до них та і говорю: «Отці святі, що це за світлоносні юнаки?» А преподобний Феодосій відповідає: «Сьогодні у скиту в „Церковщині“ освячений храм Преподобного Феодосія, а-де стоїть полк юнаків, там буде побудований собор».

Шанованою святинею Свято-Миколаївського храму і усієї обителі в Церковщині є список чудотворної ікони Божої Матері «Пантанаса» («Всецариця»), про яку знають багато православних киян. Широка популярність повернулася і до печер Церковщини, в яких тривають археологічні дослідження і яким потрібні зміцнення і реставрація.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви ось 26 лютого 2010 р. (Журнал 9) скит в Церковщині перетворений в самостійний чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці.

Намісник монастиря: Архімандрит Тихон (Софійчук)

Святині:

Ікона Божої Матері «Всецариця», Джерело Божої Матері, Джерело прп. Антонія Печерського, Частинки мощей усіх прп. Печерських, вмч. Георгія Побідоносця, рівноап. Марії Магдалини, мч. Трифона.

Престольні свята, дні шанування чудотворних і шанованих ікон, святих покровителів, інші пам’ятні для монастиря дати:

Різдво Пресвятої Богородиці. 21.09, Свт. Миколи Чудотворця. 19.12 і 22.05, Прп. Феодосія Печерського. 16.05, Ікони Божої Матері «Всецариця».

Розклад Богослужінь:

П’ятниця: 16.30 — вечерня і утреня.
Субота: 7.00 — Літургія в печерному храмі прп. Феодосія Печерського.
16.30 — Всенощна.
Неділя: 10.00 — Літургія.
Святкові дні: напередодні в 16.30 — Всенощна. У 8.00 — Літургія.
По буднях: 6.00 — ранкові молитви, Полунощниця, Часи.
7.00 — Літургія.

Настоятель
Архімандрит Тихон (Софійчук)

докладніше
до списку
 
Фотогалерея
© 2008-2017. Офіційний сайт Свято-Іллінської церкви Київської Митрополії Української Православної Церкви.

Всі права захищені.


Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на
http://orthodox-church.kiev.ua/

Головний редактор - протоієрей Віталій Косовський.





 

Створення сайту "Лаймнет"